Цікаво було (ще в докарантинну пору) спостерігати за поїздками Президента країною.
Він щось переконано говорить, жестикулює, а присутні слухають, майже одностайно кивають на знак згоди. Хоча чимало з них, певен, тримає, за милою українською звичкою, величеньку дулю в кишені. Або – за спиною. Мовляв, ти говори собі, говори. А нам – “своє робить”…
Це не є привілеєм Володимира Зеленського – подібне відбувалося з усіма очільниками держави. У декого, на додачу, ще й летіли яйці (точніше – яйце), і від його удару вони падали як підкошені, не подаючи видимих ознак життя…
Пригадується розмова 7-8-річної давнини з одним із тодішніх представників місцевого політикуму. Людина освічена, інтелігентна, він посів свою посаду головно завдяки своїм здібностям – зрідка бувають і у нас такі чудеса. До кола його службових обов’язків входили виступи перед різними аудиторіями з нагоди професійних свят. З сумовитою усмішкою розповідав він, як, виступаючи перед зібранням (гуртом, збіговиськом, кодлом – називайте як хочете, українська мова багата на синоніми) закоренілих і невиправних корупціонерів, був змушений говорити про їхню «жертовну працю заради України». «Жертовні трудівники», як годиться, слухали його, кивали на знак згоди головами і теж аплодували. Вони чудово розуміли функціонера, який виголошує черговий «спіч» з, так би мовити, службової необхідності; сам функціонер чудово усвідомлював, перед ким він розпинається…Та рубанути «правду-матку», як це зробив на комсомольських зборах герой популярного на початку 90-х фільму «НП районного масштабу», не міг – всі учасники лицемірного дійства так само чудово знали правила гри, в основі яких лежить ЇЇ Величність Брехня.
Цікаво в цьому контексті буває послухати виступи високопосадовців (та й рядових громадян) на злободенну нині тему боротьби з корупцією. Усі – за невтомну, повсякчасну і повсюдну боротьбу з цим злом, за його безжалісне викорінення. Усі – за те, щоб, нарешті, вдихнути на повні груди повітрям, не просякнутим корупційними міазмами…Складається враження, що якась капосна інопланетна цивілізація занесла нам, щирим, довірливим українцям цю заразу і зараз зловтішається з глибин всесвіту над нашими героїчними потугами в її подоланні. Гм…героїчними потугами? Та ні, шановні, тут радше спадає на думку саме отой хитруватий український дядько з тією ж дулею в кишені – мовляв, ти говори собі, я киватиму головою, підтакуватиму, а робитиму своє…
Ігор Дуда