“Олександрія” – “Вольфсбург” – 0:1
“Мальме” – “Динамо” – 4:3
Вчорашній туманний брудно-сірий вечір (клята депресивна пора…) обидва наші представники в Лізі Європи прикрасили ще й густою чорною фарбою. І якщо до “Олександрії”, за великим рахунком, претензій бути не може (хоча перед грою з “Вольфсбургом” на спортивних сайтах навіть прораховувалися можливі варіанти виходу в play off), то “Динамо” по-справжньому засмутило. Ні – навіть розлютило. Настільки, що коли радісні футболісти “Мальме” побігли до трибун святкувати забитий у компенсований час вирішальний м’яч, виникла просто таки зрадницька думка: ну, тепер ще “обробіться” по самісінькі вуха у Києві в останньому матчі з “Лугано” – тоді ігрова немічність нинішнього “Динамо” постане у всій своїй незугарності, а не перейде в приховану стадію, яка так чи інакше закінчиться провалом уже в 1/16 чи, максимум, в 1/8 турніру. У мене для такого настрою були підстави: саме я найбільше “обробився” зі своїм передматчевим прогнозом (2:0 на користь “Динамо”).
У Львові в пелені занудливого листопадового дощу “вовки” з Вольфсбурга почувалися наче їхні чотирилапі “тезки” десь у Тевтобурзькому лісі. Не те щоб українці не могли їх “вполювати” – непогані моменти мали Шастал у першому таймі й Банада і Гречишкін – у другому. Але – не склалося. Зате Дубра на пару з Безбородьком довели, що гуртом не лише легше батька бити, а й… привезти пенальті у власні ворота. У боротьбі з голландським форвардом “Вольфсбурга” Вегхорстом вони порушили правила у власному карному майданчику, і сам “потерпілий” холоднокровно виконав суддівський вирок. Сталося це на останній хвилині першого тайму, і часу, щоб відігратися у підопічних В.Шарана начебто було вдосталь, однак в кінцевому підсумку команда може бути вдячною голкіперу Паньківу за відносно почесний рахунок 0:1, а не 0:3 – страж воріт “Олександрії” ближче до закінчення гри парирував два “вбивчих” удари. Звісно, 0:1 і 0:3 в плані здобутих очок між собою не відрізняються, і в даному випадку про якийсь фінальний штурм з боку українців і не йшлося, але… згадаймо напис в американських салунах: “Не стріляйте в піаніста – він грає так, як вміє”.
Перші 20 хвилин матчу в Мальме “Динамо” справляло враження не заробітчанина-піаніста в якомусь закутку Нью-Мексико, а Ріхтера чи Ван Кліберна. Після вже обов’язкового пропущеного гола на самісінькому початку (кияни в цьому відношенні нагадують радянських службовців, які дуже важко входили в роботу після пиятики попереднього вечора) динамівці грунтовно насіли на суперників, ставлячи майже у безвихідь доволі, як здалося, повільних шведів гострими атакувальними акціями. Користь від них, однак, здобули мінімальну – гол Миколенка при зручних нагодах, змарнованих Буяльським, Вербічем і Бесєдіним. В ті моменти фраза коуча О. Михайличенка перед матчем (“Ми приїхали грати і перемагати”) видавалася цілком реалістичною. Тренер “Динамо” забув лише, що суперник теж не лише не заперечував проти своєї перемоги, а навпаки – боровся за неї всіма силами і доступними йому засобами. І тут з’ясувалося, що вони вартують більше, ніж розхвалена коментатором функціональна готовність і нібито краща ігрова форма “Динамо”. Після згаданої успішного початку гра київського клубу набула якогось неорганізовано-хаотичного і нервозного характеру, що повністю проявилося у другому таймі. Перший ніби не давав підстав для особливої тривоги – завдяки голу Циганкова після не позбавленої витонченості комбінації гості навіть вийшли вперед. А після перерви те, що здавалося тривожними симптомами, перетворилося на навальний і бурхливий патологічний процес. Повний безлад у захисті із створенням “режиму найбільшого сприяння” для форвардів “Мальме”, неймовірна кількість помилок у передачах, вилучення з поля Сидорчука… І, як апофеоз усього цього футбольного жахіття – забитий настирливими господарями на 5-й доданій хвилині переможний м’яч. І – оті самі “пораженчеські” думки, описані на початку…
Навіть за таких умов турнірна доля “Динамо” все ще в його руках. Перемога над “Лугано” з різницею в 2 м’ячі гарантовано забезпечує вихід у весняну стадію турніру незалежно від можливих розкладів у грі між “Копенгагеном” і “Мальме”. Може виявитися достатньо і мінімального виграшу в швейцарського клубу. Але, по-перше, його ще треба здобути. По-друге: чи така вже велика радість для вболівальників “Динамо”, щоб у лютому чи березні клуб потрапив на якісь (умовно) “Севілью”, “Арсенал”, “Манчестер Юнайтед” і отримав, як і в минулому сезоні від “Челсі”, 0:3 чи навіть 0:5? Адже, судячи з гнітючого матчу в Мальме, гра команди відтоді суттєво не поліпшилася…
Ігор Дуда