«Мрія на всіх» – це проект, який ініціювала тернопільська спортсменка Ліля Проць у 2018 році, щоб допомагати людям з інвалідністю здійснювати мрії.
Минулого року його учасником став тернополянин Сергій Ткачук. На спинах друзів, у спеціально обладнаному кріслі хлопчик із Тернополя, який пересувається у візку, потрапив на Говерлу. Цього року це ж крісло використали для Олександри Колісник.
– Це давня Сашина мрія, – розповіла її мама Альбіна перед сходженням. – Я дуже переживаю, як це буде, а от донька спокійна. Вона переконана, що все пройде чудово.
Дівчатка перед виїздом були у хорошому настрої, радо знайомилися з усіма, а от мами помітно хвилювалися.
– Коли Сергій Ткачук минулого року піднімався на Говерлу, ми з донькою вболівали за нього, переглядали багато разів відео – каже мама Людмили Катерина Матвійчук із села Плотича Тернопільського району. – А Люда сказала: «Мамо, я теж би хотіла». Але це була така мрія, яку ми навіть не обговорювали і не сподівалися, що вона здійсниться. Коли ж ми побачили оголошення, то вирішили спробувати.
– Нас закликала на Говерлу Ліля Проць, – розповідає мама Ангеліни Ольга Гах із села Цебрів Зборівського району. – Ми радо погодилися, адже самі б не зважилися на такий крок.
Ліля Проць зізнається: не очікувала, що проект «Мрія на всіх» буде так потужно розвиватися.
– Всього на Говерлу піднялося 23 людини, – розповідає вона. – Кошти на цю поїздку ми зібрали під час «Благодійної милі» та ще долучилися небайдужі підприємці. З нами їдуть фотографи, тому кожна з учасниць матиме відео на пам’ять про ці особливі емоції, які вони пережили під час сходження.
Дівчата підкорили Говерлу приблизно за 6 годин.
– Всі ми знаємо, що для здійснення чогось дуже бажаного завжди треба докласти неабияких зусиль. Ось і для дівчаток – Саші, Люди і Ангеліни – це було нелегке завдання, – поділилася враженнями учасниця сходження Ірина Задорожна. – А чого вартувало це для їхніх матусь, яким підйом видався дуже важким – словами не опишеш! І хоча шляхи підйому для наших героїнь тимчасово розійшлися, бо Сашу і Людочку повели синім маршрутом, а ми з Ангелінкою подалися зеленим, вершини досягнули всі! Першою наші сильні хлопці винесли в спеціальному кріслі Сашу. Ангелінка сама частково йшла, але основну частину маршруту наші козаки винесли її на плечах; а от Люді довелось повністю пройти весь шлях своїми ніжками. Це було зовсім нелегко, коли всю дорогу тебе супроводжує і радість, і страх, і біль, і захоплення, і страждання. Але на фініші залишається місце лише для щастя і усвідомлення, що ти чого досягнув. Наповнюйте свої серця і серця своїх рідних щастям попри всі перешкоди! Гартуйте свій дух! Робіть більше хороших вчинків! Бо тут завжди працює ефект бумерангу!
